Відмова в триманні під вартою та застосування домашнього арешту у справі про замах на грабіж

За матеріалами ухвали, слідство вказувало, що 31 січня 2022 року близько 16:50 біля автобусної зупинки «Лікарня» у місті Мерефа клієнт побачив жіночу сумку, яка перебувала поруч із потерпілою, підійшов до лавки, схопив сумку та побіг у напрямку центру міста. Потерпіла почала його переслідувати та кликати на допомогу. Двоє перехожих, які вийшли з автобуса, наздогнали підозрюваного та зупинили його, після чого сумка була повернута потерпілій. Саме ці обставини були покладені стороною обвинувачення в основу підозри у закінченому замаху на грабіж, вчинений повторно. Прокурор та слідчий наполягали на тому, що у справі існує обґрунтована підозра, а також ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема ризик переховування, впливу на потерпілу та свідків, а також вчинення нового кримінального правопорушення. Для обґрунтування підозри сторона обвинувачення посилалася на матеріали огляду місця події, допити потерпілої та свідків, протоколи пред’явлення особи для впізнання за фотознімками та інші документи досудового розслідування.

Позиція захисту у цій справі була зосереджена на тому, що навіть за наявності підозри та певних ризиків застосування найсуворішого запобіжного заходу не є автоматичним. Захист заперечував проти тримання під вартою та наполягав, що сторона обвинувачення не довела головного — неможливості забезпечити належну процесуальну поведінку клієнта більш м’яким запобіжним заходом. Саме це питання і стало ключовим у судовому розгляді. Суд дійсно погодився з тим, що у провадженні наявна обґрунтована підозра та що окремі ризики існують. Однак водночас суд прямо зазначив, що прокурором не доведено неможливість застосування більш м’якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою. Для практики захисту це принципово важливо: суд не обмежився формальним констатуванням тяжкості підозри, а перевірив, чи дійсно ізоляція особи є необхідною та безальтернативною. І саме в цьому питанні позиція захисту виявилася переконливою. Окремо значущим є те, що суд дійшов такого висновку навіть з урахуванням обставин, на які посилалася сторона обвинувачення, зокрема наявності попередньої судимості в минулому та негативної характеристики особи. Попри це, суд не погодився з висновком про необхідність тримання під вартою і визнав домашній арешт достатнім для забезпечення цілей кримінального провадження. Це свідчить про те, що захисту вдалося переконати суд у непропорційності найсуворішого заходу саме в конкретних обставинах справи.

Головний результат у цій справі полягає в тому, що захисту вдалося не допустити арешту. Суд відмовив у задоволенні клопотання слідчого про тримання під вартою та застосував до клієнта домашній арешт строком на два місяці — до 02 квітня 2022 року. Це означало, що сторона обвинувачення не змогла домогтися ізоляції клієнта в слідчому ізоляторі, хоча саме такого результату й вимагала. Другим важливим результатом стало те, що суд обрав нічний режим домашнього арешту, а не цілодобове обмеження. Клієнту було заборонено залишати місце фактичного проживання з 21:00 до 06:00 наступного дня. Тобто навіть у межах обраного запобіжного заходу вдалося досягти більш м’якого формату процесуального обмеження. Також на клієнта були покладені стандартні процесуальні обов’язки: з’являтися за першим викликом до слідчого, прокурора та суду, не відлучатися з населеного пункту без дозволу, повідомляти про зміну місця проживання або місця роботи. Окремо суд постановив звільнити його з-під варти негайно в залі суду, що є самостійним та дуже важливим практичним результатом захисту.

Для клієнта це рішення мало принципове значення, оскільки фактично йшлося про вибір між ізоляцією в умовах слідчого ізолятора та збереженням свободи в межах контрольованого, але значно м’якшого режиму. Завдяки результату захисту клієнт уникнув тримання під вартою, був звільнений одразу після оголошення ухвали та отримав можливість перебувати за місцем проживання, а не в місці несвободи. У практичному сенсі це означало різке зменшення процесуального тиску, можливість готувати подальшу позицію захисту поза межами СІЗО та значно кращі умови для особистого та сімейного життя на час досудового розслідування. Для кримінальних справ такої категорії відмова у триманні під вартою є самостійним сильним результатом, оскільки саме стадія обрання запобіжного заходу часто визначає всю подальшу динаміку провадження.