Зміна обвинувачення з умисного вбивства на вбивство через необережність та досягнення м’якого вироку

За матеріалами провадження подія сталася 23.02.2022 за місцем тимчасового проживання обвинуваченої та її співмешканця. Під час спільного вживання алкоголю чоловік дістав обріз мисливської рушниці, демонстрував його та направляв у різні сторони, у тому числі на себе. Жінка, намагаючись припинити небезпечну ситуацію та забрати зброю, потягнула її на себе. У цей момент відбувся постріл у ділянку грудної клітини потерпілого, внаслідок чого останній помер від наскрізного вогнепального поранення з ушкодженням життєво важливих органів. Сам суд у вироку виходив з того, що смерть настала саме від цього пострілу, а дії обвинуваченої були пов’язані не з реалізацією умислу на вбивство, а з необережним поводженням зі зброєю в небезпечній ситуації. На початковому етапі кримінальне провадження розслідувалося як умисне вбивство. Саме в такій редакції був сформований змінений обвинувальний акт у межах ст. 338 КПК України, коли прокурор ще підтримував кваліфікацію за ч. 1 ст. 115 КК України. Однак уже в ході судового розгляду прокурор дійшов висновку про необхідність зміни обвинувачення, вказавши на відсутність умислу на вбивство та на те, що дії слід оцінювати як вбивство через необережність, тобто за ч. 1 ст. 119 КК України.

Позиція захисту з самого початку була спрямована на руйнування основної конструкції обвинувачення — твердження про умисне вбивство. Ключовим було показати, що обставини справи не підтверджують наявність прямого чи непрямого умислу на позбавлення життя. Навпаки, з матеріалів провадження вбачалося, що конфлікт не мав характеру спланованого насильницького посягання, між обвинуваченою та потерпілим були близькі стосунки, вони проживали разом, планували одружитися, а сама подія розвивалася в межах небезпечного, але хаотичного епізоду поводження зі зброєю. Таку загальну картину підтверджували і пояснення обвинуваченої, і показання свідків та потерпілої сторони про відсутність ворожнечі, системних конфліктів чи мотиву на вбивство. Захист послідовно виводив справу з площини “умисного позбавлення життя” у площину необережного спричинення смерті. Важливе значення для цього мали: фактична поведінка потерпілого зі зброєю перед пострілом; обставини, за яких обвинувачена намагалася забрати рушницю; відсутність доведеного мотиву на вбивство; наявність даних про близькі стосунки між сторонами; а також зміст слідчих експериментів, досліджених судом для перевірки механізму події, форми вини, мотиву та наявності або відсутності умислу. У підсумку навіть сторона обвинувачення визнала, що у момент пострілу умисел на вбивство був відсутній, а належна кваліфікація — ч. 1 ст. 119 КК України. Окремим напрямом захисту була робота із запобіжним заходом. На етапі розгляду питання про подальше тримання під вартою суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про продовження цього запобіжного заходу і застосував до обвинуваченої цілодобовий домашній арешт. Для захисту це мало принципове значення, оскільки ще до фінального вироку вдалося зменшити процесуальний тиск на клієнтку і не допустити подальшого перебування під вартою.

Головний результат у цій справі полягає в тому, що захисту вдалося не допустити збереження найтяжчої для клієнтки кваліфікації. Провадження, яке починалося як справа про умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК України, у фіналі завершилося вироком за ч. 1 ст. 119 КК України — вбивство через необережність. Це була принципова зміна правової оцінки події, яка кардинально вплинула на межі кримінальної відповідальності та на кінцевий результат справи. Другий важливий результат — зміна запобіжного заходу. Суд відмовив у продовженні тримання під вартою та застосував до обвинуваченої цілодобовий домашній арешт. У практичному вимірі це означало, що ще до завершення розгляду справи вдалося досягти суттєвого полегшення процесуального становища клієнтки. Третій ключовий результат — м’яке фінальне покарання. Суд визнав клієнтку винуватою за ч. 1 ст. 119 КК України, призначив 3 роки позбавлення волі, зарахував строк попереднього ув’язнення з 23.02.2022 по 12.10.2022 та звільнив від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік і поклавши стандартні обов’язки, пов’язані з пробацією. Тобто справа не завершилася реальним направленням до місць позбавлення волі.

Для клієнтки цей результат мав виняткове значення. На старті провадження вона перебувала в зоні максимально високого ризику: обвинувачення в умисному вбивстві, перебування під вартою, перспектива багаторічного реального позбавлення волі та надзвичайно тяжка правова і соціальна оцінка події. Завдяки правильно вибудованій лінії захисту вдалося домогтися принципово іншого результату: зняти з неї обвинувачення в умисному вбивстві, добитися зміни запобіжного заходу та вийти на вирок без реального відбування строку. З практичної точки зору це означало для клієнтки збереження свободи, уникнення найбільш руйнівних наслідків обвинувального вироку за ст. 115 КК України та завершення справи у значно м’якшому правовому форматі. Для сайту цей кейс добре демонструє, що навіть у справах, які на початку виглядають як особливо тяжкі, захист може змінити вектор провадження: від роботи зі змістом обвинувачення — до зміни запобіжного заходу та досягнення пом’якшеного фінального результату.