Захист у справі про непокору в умовах воєнного стану: заміна позбавлення волі на тримання в дисциплінарному батальйоні

Клієнт проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді стрільця в підрозділі Національної гвардії України, мав військове звання солдата, був одруженим та утримував неповнолітню дитину 2021 року народження. Сторона обвинувачення стверджувала, що 28 лютого 2023 року близько 09:30, перебуваючи в умовах воєнного стану, він відкрито відмовився виконати наказ заступника командира військової частини щодо здійснення маршу до району Лиману Донецької області для подальшого виконання бойових завдань за призначенням. Саме ці дії були кваліфіковані за ч. 4 ст. 402 КК України як непокора, вчинена в умовах воєнного стану. Справу було розглянуто в порядку затвердження угоди про визнання винуватості. Судом встановлено, що між прокурором та обвинуваченим за участю захисника 30 червня 2023 року укладено відповідну угоду, а сам клієнт у судовому засіданні беззастережно визнав свою вину, не оспорював фактичних обставин та підтвердив, що щиро розкаявся.

Позиція захисту в цій справі була спрямована не на формальний спір із очевидно зафіксованим обвинуваченням, а на досягнення для клієнта максимально можливого та юридично обґрунтованого пом’якшення наслідків. Ключовим завданням було забезпечити такий формат завершення провадження, який дозволяв би уникнути реального відбування покарання у вигляді позбавлення волі та водночас зберегти для клієнта шанс на подальше виправлення в межах спеціального військового правового режиму. Саме тому захист підтримав укладення угоди про визнання винуватості на узгоджених умовах, які відповідали інтересам клієнта. Суд у вироку прямо врахував ті обставини, на яких традиційно наполягає захист у подібних справах: щире каяття, активне сприяння органам досудового розслідування у розкритті злочину, беззастережне визнання вини, відсутність судимостей, наявність сім’ї та неповнолітньої дитини, а також відсутність перебування на обліку у нарколога та психіатра. Усе це дало змогу суду дійти висновку про можливість призначення більш м’якого покарання, ніж те, яке прямо передбачене санкцією статті, із застосуванням положень ст. 69 КК України, а потім — замінити позбавлення волі на тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.

Головний результат у цій справі полягає в тому, що захисту вдалося не допустити реального відбування покарання у виді позбавлення волі. Попри тяжкий характер обвинувачення за ч. 4 ст. 402 КК України, сторони узгодили покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 років позбавлення волі, а суд надалі на підставі ст. 62 КК України замінив його на тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців на той самий строк. Для військового кримінального провадження це є суттєвим і практично значущим результатом. Другим важливим результатом стало те, що суд зарахував у строк відбування покарання час тримання під вартою з 28 лютого 2023 року по 17 травня 2023 року з розрахунку один день тримання під вартою за один день тримання в дисциплінарному батальйоні. Окремо суд зберіг дію запобіжного заходу у вигляді застави до набрання вироком законної сили, а після цього постановив скасувати заставу та повернути заставодавцю внесені кошти у розмірі 53 680 грн. Це свідчить, що захистом було досягнуто не лише пом’якшення основного покарання, а й максимально коректного врегулювання пов’язаних процесуальних питань.

Для клієнта цей результат мав принципове значення, оскільки йшлося про обвинувачення у тяжкому військовому злочині, вчиненому в умовах воєнного стану. За таких обставин реальне позбавлення волі було цілком реальним ризиком. Досягнутий результат означав, що замість направлення до установи виконання покарань загального типу клієнт отримав значно м’якший і специфічно військовий формат відбування узгодженого покарання, що є набагато кращим правовим і життєвим результатом. Не менш важливо, що суд у вироку врахував особу клієнта, його сімейний стан, наявність дитини, відсутність судимостей та інші позитивні дані, а також погодився із застосуванням спеціальних норм кримінального закону, які дозволили перейти від стандартного покарання у виді позбавлення волі до більш м’якого рішення. Для сторінки з результатами захисту цей кейс переконливо показує, що навіть у справах про тяжкі військові злочини завдання адвоката полягає не лише в процесуальному супроводі, а в досягненні максимально прийнятного та практично корисного фіналу для людини.