Захист у справі про серію крадіжок: звільнення з-під варти та вирок без реального відбування покарання

За вироком суду, в ніч з 28 на 29 січня 2022 року клієнт вчинив два окремі епізоди таємного викрадення майна. У першому епізоді він проник на територію домоволодіння та з приміщення літньої кухні викрав інверторну зварку марки «Зеніт», перфоратор марки «DWT» та компресор марки «Штурмовик АС-30», чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на суму 4318,30 грн. У другому епізоді тієї ж ночі він повторно викрав дитячу коляску марки «Tako laret 2 в 1», що перебувала біля житлового будинку, завдавши іншій потерпілій шкоди на суму 10360,00 грн. У судовому засіданні клієнт визнав вину повністю, підтвердив фактичні обставини подій та пояснив, що не оспорює ні торгові марки викраденого майна, ні визначену вартість речей. З урахуванням повного визнання вини та відсутності спору щодо фактичних обставин суд розглянув справу в скороченому порядку дослідження доказів у межах ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому суд окремо наголосив, що визнання вини було добровільним, послідовним та не викликало сумнівів у його істинності.

Лінія захисту в цій справі була побудована не лише навколо визнання фактичних обставин, а й навколо правильної юридичної оцінки дій клієнта та досягнення максимально м’якого і справедливого результату. Принципово важливим було те, що суд не залишив без змін початкове формулювання обвинувачення в частині “проникнення у житло”. Під час судового розгляду було встановлено, що викрадення вчинене з приміщення літньої кухні, а отже йдеться не про житло, а про інше приміщення. Суд прямо скоригував цю юридичну конструкцію, зазначивши це у вироку як більш точну та таку, що відповідає фактичним обставинам справи. Для захисту це був принциповий момент, оскільки вирок мав не просто фіксувати покарання, а й правильно відображати юридичну природу інкримінованого діяння. Окремо захист акцентував на особі клієнта та на тих обставинах, які об’єктивно свідчили про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства. Суд установив, що клієнт у силу ст. 89 КК України вважався таким, що не має судимості, не перебував на обліку в нарколога чи психіатра, проживав разом із матір’ю похилого віку, яка хворіє на гіпертонічну хворобу та цукровий діабет, і був для неї єдиним годувальником. Також у матеріалах вироку враховано його військову спеціальність навідника-оператора танка, статус військовозобов’язаного та бажання бути корисним державі під час війни. Саме ці дані стали важливими для індивідуалізації покарання. Важливим результатом позиції захисту було й те, що суд не визнав доведеною обставину, яка обтяжує покарання, — вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння. Хоча така обставина була зазначена в обвинувальному акті, суд прямо вказав, що вона не знайшла підтвердження жодним доказом і тому не може враховуватися як обтяжуюча. Водночас суд визнав пом’якшуючою обставиною щире каяття клієнта. Це істотно вплинуло на остаточний результат і створило правові підстави для застосування ст. 75 КК України.

Найважливіший результат у цій справі полягає в тому, що попри обвинувачення за ч. 2 та ч. 3 ст. 185 КК України суд не призначив клієнту реального відбування покарання. За ч. 2 ст. 185 КК України було призначено 3 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України — 5 років позбавлення волі, а за сукупністю кримінальних правопорушень остаточно визначено 5 років позбавлення волі. Водночас на підставі ст. 75 КК України суд звільнив клієнта від відбування основного покарання з випробуванням на 3 роки та поклав на нього стандартні обов’язки пробації. Не менш значущим досягненням стало те, що суд звільнив клієнта з-під варти безпосередньо в залі судового засідання. Крім того, суд скасував запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, визнав недоцільним його подальше продовження та скасував арешт, накладений на вилучене майно під час досудового розслідування. Це означало не просто винесення пом’якшеного вироку, а реальне відновлення свободи клієнта одразу після проголошення рішення. Окремо позитивним процесуальним результатом стало вирішення питань майна та витрат. Суд постановив повернути речові докази законним власникам, а також зазначив, що підстав для стягнення з клієнта витрат на проведення товарознавчої експертизи немає, оскільки сторона обвинувачення не довела факт витрат держави на роботу експерта. Для практики захисту це важливо, оскільки йдеться не лише про основне покарання, а й про всі супутні правові наслідки вироку.

Для клієнта цей результат мав принципове значення. На момент розгляду справи він перебував під вартою, а інкриміновані дії включали тяжкий злочин за ч. 3 ст. 185 КК України. За таких умов реальна перспектива направлення до місць позбавлення волі була цілком реальною. Захисту вдалося змінити цю перспективу: замість реального відбування покарання клієнт отримав шанс на виправлення в умовах іспитового строку, без ізоляції від суспільства. У життєвому вимірі цей результат означав для клієнта можливість залишитися на волі, продовжити піклування про хвору матір похилого віку та не втратити шанс бути корисним країні в умовах війни. Суд прямо врахував ці обставини, а також те, що потерпілі не мали до нього жодних претензій матеріального чи морального характеру. Для публічної сторінки сайту цей кейс добре демонструє, що захист у кримінальній справі — це не лише заперечення чи боротьба за виправдання. У багатьох випадках реальна цінність адвокатської роботи полягає в тому, щоб домогтися юридично точного вироку та мінімізувати його фактичні наслідки для людини.