Захист у справі про збут канабісу: відмова в триманні під вартою та вирок без реального відбування покарання

Судом встановлено, що у 2023 році обвинувачена незаконно придбала канабіс та зберігала його за місцем проживання з метою подальшого збуту. Перший епізод був зафіксований 11 квітня 2023 року: на території кладовища в селі Перекіп вона продала під час оперативної закупки коробок із канабісом за 300 гривень. За висновком експерта, маса речовини становила 2,92 г, а в перерахунку на суху речовину — 2,58 г. Другий епізод, який сформував ознаку повторності, був зафіксований 19 травня 2023 року на автодорозі між селом Перекіп та селищем Ков’яги. У межах чергової оперативної закупки обвинувачена продала канабіс за 1000 гривень. За експертним висновком маса речовини становила 3,06 г, а в перерахунку на суху речовину — 3,00 г. Саме сукупність цих двох епізодів лягла в основу обвинувачення за ч. 2 ст. 307 КК України. Матеріали провадження містили також дані про оперативні закупки, затримання, огляд заздалегідь ідентифікованих грошових коштів, вилучення телефону, банківської картки, сумки, а також два окремі висновки експертів щодо канабісу. Тобто з процесуальної точки зору справа була вибудувана на документально оформленому комплексі доказів, який сторона обвинувачення вважала достатнім для підтвердження двох епізодів незаконного збуту.

Позиція захисту в цій справі була не просто реактивною, а стратегічною. На ранньому етапі ключовим завданням було не допустити автоматичного обрання найсуворішого запобіжного заходу. Під час розгляду клопотання про тримання під вартою захист акцентував увагу на особі підозрюваної, її віці, соціальних зв’язках, позитивних характеристиках, відсутності судимостей, а також на тому, що ризики, на які посилалося слідство, не були доведені настільки, щоб виправдати ізоляцію. У результаті суд відмовив у задоволенні клопотання слідчого про тримання під вартою і застосував нічний домашній арешт. Це був важливий тактичний і психологічний перелом у справі. На стадії судового розгляду захист виходив із реальної доказової ситуації та обрав модель, за якої ключовим стало досягнення максимально м’якого та контрольованого результату. Обвинувачена визнала вину повністю, підтвердила фактичні обставини обох епізодів, не ставила їх під сумнів та дала послідовні пояснення щодо мотивів своїх дій. Суд прямо зазначив, що сумнівів у добровільності та істинності цієї позиції не виникло, а розгляд частини доказів було обмежено за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України саме через повне визнання вини і відсутність спору щодо фактичних обставин. Сторона захисту підтримала такий процесуальний підхід як раціональний і такий, що відповідає інтересам клієнтки. Водночас захист працював не лише в площині визнання вини, а й у площині формування належної картини особи обвинуваченої та обставин, що пом’якшують покарання. Із матеріалів вироку видно, що клієнтка пояснила причини вчиненого скрутним матеріальним становищем, необхідністю піклуватися про молодшого брата та сестру, а також відсутністю коштів на елементарні побутові потреби. Суд узяв до уваги, що вона щиро розкаялась, критично оцінила власну поведінку, сприяла розкриттю правопорушення, надала правдиві показання, у подальшому стала на шлях виправлення, уклала шлюб, продовжила працювати та піклуватися про молодшого брата.

Ключовий результат у цій справі полягає в тому, що попри обвинувачення за ч. 2 ст. 307 КК України, яке саме по собі передбачає сувору кримінальну відповідальність, захисту вдалося не допустити реального ув’язнення клієнтки. Суд застосував ст. 69 КК України та призначив 5 років позбавлення волі, а потім на підставі ст. 75 КК України звільнив її від відбування покарання з випробуванням на 3 роки. Крім того, на клієнтку були покладені стандартні обов’язки пробації: з’являтися для реєстрації, повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без погодження. Не менш важливим практичним досягненням стало те, що ще до постановлення вироку суд відмовив у триманні під вартою. Замість ізоляції було застосовано нічний домашній арешт, що дало змогу істотно знизити процесуальний тиск на клієнтку та вибудовувати подальшу лінію захисту в набагато більш контрольованих умовах. Для справ такої категорії це має самостійне значення, оскільки запобіжний захід нерідко визначає і загальну динаміку всього провадження. Окремо варто відзначити, що суд визнав пом’якшуючими обставинами не лише щире каяття, а й активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Це мало безпосередній вплив на підсумкову м’якість вироку. Суд спеціально навів правові підходи Верховного Суду щодо змісту щирого каяття і активного сприяння та встановив, що ці обставини в конкретній справі реально підтверджені поведінкою обвинуваченої. Саме це створило правову основу для застосування більш м’якого покарання, ніж те, яке зазвичай очікується у справах такої категорії.

Для клієнтки цей результат був критично важливим. На початку провадження вона перебувала в ситуації високого ризику: тяжке обвинувачення у повторному збуті особливо небезпечного наркотичного засобу, перспектива взяття під варту, а надалі — реального багаторічного позбавлення волі. Захисту вдалося змінити цю траєкторію: спочатку — не допустити тримання під вартою, згодом — сформувати переконливу для суду сукупність пом’якшуючих обставин і вийти на вирок без реального відбування покарання. У практичному вимірі це означало для клієнтки збереження свободи, можливість залишитися поза місцями несвободи, підтримувати сім’ю, працювати та виконувати покладені судом обов’язки в умовах пробації, а не пенітенціарної системи. Для сторінки на сайті цей кейс добре демонструє головну цінність професійного захисту: навіть коли фактичні обставини є складними, а доказова база сторони обвинувачення виглядає системною, правильно побудована процесуальна стратегія дозволяє істотно зменшити правові наслідки для людини.