Виправдувальний вирок у справі про замах на незаконне заволодіння транспортним засобом ч 3 ст. 289 КК України ( Викрадення )

Клієнта обвинувачували у тому, що він нібито, погрожуючи предметом, схожим на саморобний вогнепальний пристрій, вимагав передати йому автомобіль та ключі, після чого сів до транспортного засобу й намагався запустити двигун. Обвинувачення було кваліфіковане за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України як закінчений замах на незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднаний із погрозою насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого. Прокуратура просила призначити суворе покарання у виді позбавлення волі. Під час судового розгляду було встановлено, що ключове значення для обвинувачення мали показання потерпілого та похідні від них твердження. Водночас інші докази не підтвердили в належний спосіб ані факту реальної спроби запуску двигуна, ані дій, спрямованих на приведення автомобіля в рух, ані доведеного умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом. Суд окремо звернув увагу і на те, що фактична картина події залишалася суперечливою, а частина важливих обставин узагалі не була належно перевірена на стадії досудового розслідування.

Позиція захисту ґрунтувалася на тому, що у діях клієнта відсутні належно доведені ознаки складу інкримінованого кримінального правопорушення. Захист послідовно наполягав: сама версія сторони обвинувачення побудована переважно на суперечливих поясненнях потерпілого, без повного та неупередженого підтвердження іншими доказами. Клієнт заперечував умисел на незаконне заволодіння автомобілем, пояснював свої дії конфліктною ситуацією на місці події та вказував, що не вчиняв дій, спрямованих на викрадення транспортного засобу. Ключовим напрямом захисту було виявлення та демонстрація суду внутрішніх суперечностей у версії обвинувачення. Суд врахував, що показання потерпілого були непослідовними, алогічними та неузгодженими з іншими матеріалами справи. Також суд звернув увагу на обставини спричинення клієнту тілесних ушкоджень уже після конфлікту, на розбіжності щодо місця перебування особи в салоні авто, на непевність стосовно ключів, а також на відсутність переконливого підтвердження того, що клієнт справді намагався завести двигун чи привести автомобіль у рух. Окремо захист акцентував на істотних недоліках досудового розслідування. Суд фактично погодився з тим, що слідство не перевірило належним чином пояснення обвинуваченого, не усунуло явні суперечності між версіями учасників події, не провело необхідного комплексу слідчих дій, не забезпечило всебічного дослідження як викривальних, так і виправдувальних обставин. Така неповнота розслідування стала однією з підстав для висновку про недоведеність обвинувачення поза розумним сумнівом.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення не надала достатніх переконливих доказів вчинення клієнтом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України. Суд прямо зазначив, що не доведено наявність у діях обвинуваченого складу цього кримінального правопорушення, а тому постановив виправдувальний вирок на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України. Крім самого виправдання, було досягнуто й безпосереднього практичного результату для клієнта: суд скасував запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та постановив негайно звільнити особу з-під варти в залі суду. Це означало не лише формальне завершення провадження на користь захисту, а й реальне відновлення свободи клієнта.

Цей результат мав для клієнта принципове значення, оскільки йшлося не просто про спростування окремих тверджень сторони обвинувачення, а про повне руйнування конструкції обвинувачення у тяжкому кримінальному провадженні. Виправдувальний вирок означав, що суд не побачив належно доведеного складу злочину в діях особи, а всі сумніви щодо фактичних обставин були витлумачені на користь обвинуваченого. Для клієнта це рішення означало збереження свободи, припинення кримінально-правового переслідування, скасування тримання під вартою та право на поновлення у правах, які були обмежені під час кримінального провадження. У публічному вимірі цей кейс також демонструє, наскільки важливими є ретельний аналіз доказів, виявлення суперечностей у версії обвинувачення та активна процесуальна позиція захисту в суді.